Земля є невід’ємною частиною нашого життя і нашого існування. Як природний об’єкт, що охороняється законом, існуючий незалежно від волі людини, земля виконує екологічну функцію; як місце й умова життя людини – соціальну; як територія держави, просторова межа державної влади – політичну; як об’єкт господарювання – економічну функцію.

Землю можна використовувати для безлічі цілей – сільське господарство, об’єкти торгівлі, промисловості, житлового будівництва, відпочинку тощо. Конкретні рішення щодо землекористування визначаються кліматом, топографією й розподілом природних ресурсів, наявністю центрів народонаселення й умовами розвитку регіону, елементами технології й культури.

Для підприємств промисловості, транспорту, будівництва, розміщення населених пунктів, ряду інших галузей виробництва вона слугує просторовим операційним базисом, місцем для розміщення будинків, споруд, устрою шляхів сполучень. Найважливішою відмінною рисою землі, що дозволяє їй виступати в сільському і лісовому господарствах головним засобом виробництва, є родючість, якою володіє її верхній поверхневий прошарок – ґрунти, що містять у собі необхідні для зростання рослин вологу і живильні речовини (фосфор, азот, калій і ін.) у засвоюваній для рослин формі. Родючість у значній мірі визначає собою споживчу вартість землі, її корисність і спроможність у поєднанні з працею бути джерелом одержання сільськогосподарської і лісогосподарської продукції.

 Існуючи як природний об’єкт без впливу людини, земля як засіб виробництва має ряд якісних характеристик. Земля, як природний ресурс, характеризується принциповою відмінністю в порівнянні з іншими. Ця різниця обумовлена тим, що самі по собі земельні ресурси, відокремлені від кліматичних, мінеральних, біологічних, економічних, трудових, тих, що не мають цінності. Вони не досліджуються відокремлено від людини та її свідомості, оскільки біологічне та соціальне життєве середовище суспільства формується на землі. Властивості об’єкту мати розміри, займати певне місцеположення, межувати з іншими об’єктами є просторовими характеристиками. Всі ці характеристики є невід’ємними властивостями земельних ресурсів.

 Біологічні потреби людства та соціальні потреби суспільства обумовлюють необхідність створення штучного середовища, яке забезпечує його життєдіяльність.  Населення змінює природні земельні ресурси і створює «другу природу» у вигляді техногенного середовища шляхом вкладання праці і капіталу. Все, що створено людиною, створено при прямому або опосередкованому використанні землі. Земля є незамінним засобом виробництва в сукупності з приєднаними до неї виробничими силами та природними умовами.

Ізмаїльський район – це переважно аграрний регіон, тому його головне природне багатство – земельні ресурси, що представлені здебільшого чорноземними ґрунтами з високою природною родючістю.

Земельний фонд Ізмаїльського району Одеської  області становить 347,6 тис.га, або 10,4% площі Одеської області. За основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

- землі сільськогосподарського призначення – 217,6 тис. га;

- землі житлової та громадської забудови – 2,8 тис. га;

- землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення – 25,5 тис.га;

- землі оздоровчого призначення – 0,028 тис. га;

- землі рекреаційного призначення – 0,120 тис га;

- землі історико-культурного призначення – 0,022 тис. га;

- землі лісогосподарського призначення – 10,6 тис. га;

- землі водного фонду – 88,53 тис. га;

- землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення – 2,4 тис. га.

Відповідно до цільового використання у структурі фонду сільськогосподарські угіддя займають 210,4 тис. га (60,5% до загальної площі території району), у тому числі рілля – 184,4 тис. га; ліси та інші лісовкриті площі охоплюють 10,6 тис.га (3,1% до загальної площі території). Сільськогосподарське освоєння території сягає 63%. Розораність території  – 53,1%.

За формами власності на землю існує стійка тенденція до збільшення земель приватної власності та зменшення державної. Площа земель приватної власності складає 50,2 %, державної – 49,7 % та комунальної – 0,1%. Таке зростання відбулося за рахунок оформлення громадянами прав на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського, особистого селянського господарства та садівництва, будівництва й обслуговування житлових будинків.

Проблемні питання та шляхи їх вирішення

Використання земельних ресурсів на сьогодні не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустимі співвідношення площ рілля, лісових і водних територій, природних кормових угідь, що негативно впливає на стійкість сільськогосподарського ландшафту. Деградація ґрунтового покриву досягла загрозливих темпів, найбільшу роль серед них відіграють ерозійні процеси. Ерозійні процеси спричиняють значні збитки сільськогосподарського виробництва. Наслідками ерозії є зниження родючості ґрунтів і врожайності сільськогосподарських культур. Разом із твердим стоком видувається або вимивається значна кількість мінеральних добрив, що знижує економічну ефективність їх використання.

З метою збереження родючого шару ґрунтів і запобігання економічним збиткам необхідно проводити роботу щодо захисту земель від ерозії.

Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають внаслідок забруднення відходами, а також через недосконале використання засобів хімізації в аграрному комплексі.

Розв’язання проблем, пов’язаних з раціональним використанням та охороною земель, необхідно здійснити шляхом:

– зменшення розораності земельного фонду району;

– дотримання екологічних вимог охорони земель при землевпорядкуванні території;

– підвищення рівня родючості ґрунтів за рахунок внесення добрив в оптимальних нормах і співвідношеннях, проведення хімічної меліорації ґрунтів, впровадження науково обґрунтованих сівозмін;

– запобігання деградуючим процесам ґрунтового покриву, зокрема на землях сільськогосподарського призначення, за рахунок упровадження ґрунтозахисних технологій та здійснення інших заходів щодо збереження і відтворення родючості ґрунтів, проведення консервації деградованих, малопродуктивних земель;

– вжиття ґрунтозахисних заходів, з урахуванням при цьому за основу схем землеустрою, які б визначали оптимальну структуру земельних угідь на основі агроресурсного потенціалу ґрунтів або земель;

– розробки і впровадження екологічно збалансованих систем землекористування, здатних забезпечувати стабільність ґрунтово-біологічних екосистем, відновлення родючості ґрунтів, постійне підвищення продуктивності землеробства на основі ресурсозбереження;

– обмеження вилучення (викупу) особливо цінних земель сільськогосподарського призначення  для несільськогосподарських потреб;

– проведення повної інвентаризації земельного фонду, його кількісної та якісної оцінки, розмежування земельного фонду за рівнями власності на землю;

– проведення зонування території з визначенням меж зон з особливим режимом використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

– встановлення меж адміністративно-територіальних одиниць;

– ефективного та раціонального використання земель державної власності;

– проведення обстеження ґрунтів, корегування матеріалів раніше проведених обстежень.